Стигматизація хворих на туберкульоз

Стигматизація – це упереджене, негативне ставлення до окремої людини чи групи людей, пов’язане з наявністю у неї/них якихось особливих властивостей чи ознак. Вона проявляється опосередковано через поширення в суспільстві негативного ставлення, що пізніше призводить до дискримінації як прямого порушення прав людини.

Стигма має багато негативних наслідків, наприклад, заперечення людьми своєї хвороби або намагання приховати її від знайомих чи сім’ї. Страх відчуження є причиною того, що хворі не звертаються за допомогою до установ охорони здоров’я і не проходять курс лікування. Багато людей, не знаючи, що у них є туберкульоз, бояться пройти тестування через стигму, яка існує.

Стигматизація хворих на туберкульоз – важлива проблема, яка спостерігається на кожному етапі діагностування та лікування. У суспільстві завжди існувало упереджене ставлення до тих, у кого був виявлений туберкульоз. Стигма та дискримінація пов’язані і створюють суттєвий бар’єр для ефективної боротьби з туберкульозом.

Чому виникає стигма?

• недостатнє розуміння хвороби, міфи про хворобу, страх та огидливість щодо «заразних» хворих;
• відсутність лікування (або обмежений доступ до нього);
• неправдивість повідомлень у ЗМІ;
• поширення соціальних страхів та побоювань, а також суспільного осуду, пов’язаних зі способом життя хворого;
• втрата роботи, зниження матеріального та соціального статусів (після одужання можуть виникнути складнощі із поверненням до звичної діяльності, особливо якщо вона передбачає тісний контакт з людьми);
• суттєво змінюється спосіб життя, що стосується не лише хворого, але і членів його сім’ї.

Наслідки стигми та дискримінації:

• у хворих людей занижується самооцінка, з’являються депресія та відчай;
• збільшується ризик інфікування через страх проходити медичний огляд та страх осуду;
• людина ігнорує своє реальне або потенційне захворювання;
• порушуються права та свободи людей у сфері охорони здоров’я, праці, освіти тощо;
• зменшуються зусилля, спрямовані на боротьбу з туберкульозом, або їхня ефективність;
• втрачаються близькі стосунки з рідними через їх хвилювання та страх захворіти;
• людина може втратити роботу.

Стигма породжує дискримінацію, а дискримінація закріплює стигму. Стигма — це ставлення, осуд, плітки або стереотипи, які маркують людину як «не таку». Дискримінація — це обмеження прав, виключення, менш прихильне ставлення.

Стигма існує у свідомості людей, у культурі. Дискримінація є зовнішнім проявом, «стигмою в дії». Це замкнене коло. І його потрібно розірвати — разом: через просвіту, підтримку, відстоювання прав і чутливе ставлення до людей, які лікуються або вилікувались від туберкульозу.