Стигма і дискримінація людей з туберкульозом
23 березня 2026
Одним із головних принципів ефективної реалізації підходу до лікування туберкульозу, орієнтованого на потреби людини, є подолання стигми та дискримінації у суспільстві по відношенню до хворих на туберкульоз.
Стигма та дискримінація у суспільстві, її небезпека для людей із туберкульозом і широких верств населення
Велика кількість міфів і стереотипів у суспільстві стають причиною появи дискримінації та стигми по відношенню до людей із туберкульозом, що у результаті суттєво впливає на їх прихильність до лікування.
Дискримінація — це нерівне ставлення до людини, сформоване на основі певних її ознак, як-от раса, національність, стать, сексуальна орієнтація, вік, віросповідання абощо. У контексті туберкульозу це — дискримінація за станом здоров’я. Тобто до людини можуть ставитися негативно лише через її діагноз, тим самим порушуючи або обмежуючи її права і свободи.
Стигматизація — це процес нав’язування людині або групі людей негативної соціальної ролі на основі певної ознаки. Такою ознакою може бути хвороба. Слово «стигма» походить із Давньої Греції та дослівно перекладається як «тавро» або «пляма». Тоді людям, які, як вважалося, якимось чином зганьбилися своєю соціальною поведінкою, справді ставили тавро розпеченим залізом. У сучасному розумінні стигматизація — це навішування соціальних ярликів, які виникають на основі стереотипів через брак знань про те або інше явище. Стигматизація – це таврування, негативне ставлення суспільства до особи за якоюсь ознакою (наприклад, діагноз туберкульоз) із відповідним стереотипним ставленням та суспільною реакцією на цю ознаку.
Розрізняють внутрішню та зовнішню стигму. Внутрішня — це результат власних переживань людини, відчуття своєї неповноцінності, безпорадності, яке також може формуватися через дискримінаційне ставлення оточення. Відповідно, зовнішня стигма — це зовнішні прояви з боку суспільства, оточення по відношенню до дискримінованої людини.
Стигматизація є комплексним процесом, в якому задіяні різні суспільні «гравці»: установи, як-от медичні заклади, громади та їхні окремі представники; а також внутрішньоособистісні установки, які, власне, можуть стати причиною появи внутрішньої стигми. У контексті захворюваності на туберкульоз стигма — це процес, який починається, коли сама недуга визначається соціумом як щось небажане, знецінене, може викликати почуття сорому або огиди як у самої людини, яка планує лікування, так і в її оточення.
Відчуття сорому, страху, бажання ізолюватися знижує ймовірність бажання звернутися до лікаря та своєчасно отримає медичну допомогу. Якщо не розпочати лікування якомога раніше, ризики інфікувати інших підвищуються. Так, стигма впливає і на ймовірність поширення хвороби в суспільстві. Тому якщо люди з туберкульозом не зазнаватимуть стигми, вони не боятимуться звертатися по медичну допомогу.
Як явище стигма може виходити за межі індивідуальних бар’єрів доступу до лікування і часто поширюється на структурний рівень. У такому випадку для вирішення цієї проблеми необхідно не лише проводити індивідуальну роботу з пацієнтами чи медичним персоналом, а також втручатися на рівні закладів охорони здоров’я та суспільства загалом.
З дискримінаційним ставленням та стигмою можуть стикатися не лише люди з туберкульозом та члени їхніх сімей, а й медичні працівники— співробітники тубдиспансерів, лікарі-фтизіатри, медичні сестри інші.
Як протистояти стигмі та дискримінації
У 2018 році на першому в історії Організацій Об’єднаних Націй засіданні високого рівня щодо ліквідації туберкульозу глави держав ухвалили Декларацію про туберкульоз до 2022 року, яка містить цілі з припинення стигматизації та всіх форм дискримінації, пов’язаних із ТБ.
Стигма та дискримінація — найбільш суттєві бар’єри, пов’язані з порушеннями прав людини, що перешкоджають подоланню хвороби, обмежують доступ до медичної допомоги та негативно впливають на якість життя людей, які стикалися або стикаються з ТБ.
Тому протидія цим явищам має відбуватися на всіх рівнях, аби цей процес був максимально ефективним. Про це також йдеться у завданнях Державної стратегії у сфері протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу, туберкульозу та вірусним гепатитам до 2030 року.
У цьому напрямі вже зроблені перші кроки та напрацювання. Наприклад, для медичних закладів була розроблена “Рамкова політика запобігання та подолання проявів стигматизації та дискримінації людей, які стикаються з туберкульозом, іншими соціально значущими хворобами, та груп найвищого ризику”.
Суспільство має пам’ятати, що туберкульозом може захворіти будь-хто, незалежно від статі, віку, доходів або статусу. І жодна людина не заслуговує на дискримінацію, пов’язану з цим діагнозом.
Сьогодні туберкульоз добре піддається лікуванню за умови своєчасного виявлення та регулярного прийому лікарських засобів. Пацієнт, який розпочав прийом протитуберкульозних препаратів, вже за короткий проміжок часу стає абсолютно безпечним для оточуючих.
