Резильєнтність: як розвинути стійкість особистості в умовах життєвих викликів

Стійкість (також резильєнтність) особистості – це якість особистості та водночас процес, які відповідають за здатність людини адаптивно долати життєві труднощі, виклики і несподіванки без довготривалої утрати поступального руху вперед. Резильєнтність (стійкість, опірність) актуалізується в умовах надзвичайних за інтенсивністю впливу ситуацій (втрата роботи, житла чи близької людини, зрада, війна, загрозливе захворювання, автотроща, екологічна або техногенна катастрофа, зустріч з будь-якою формою насилля, репутаційні ризики тощо).
Це характеристика, завдяки якій ми можемо прогнутися під дією тиску несприятливих зовнішніх факторів, але не зламатися, а якщо і зупинитися, то лише для того, аби переструктуруватися і продовжити своє життя, набувши нового досвіду, бачення та сенсів.

Резильєнтність не означає відсутності емоційної реакції на стрес-фактори чи байдужість до проблем, натомість відображає здатність протистояти натиску, ефективно впоратися із ними, зберігаючи психічне здоров’я функціональним. Особистості з високим рівнем стійкості швидше адаптовуються до нових умов, людей, знаходять дієві вирішення проблем, унаслідок чого зберігають позитивну налаштованість на теперішнє та майбутнє, а також виходять із несприятливих ситуацій з оновленою компетентністю. Водночас високий рівень резильєнтності не надає безумовного імунітету до психологічної травми, хоча стійкі особи вправніше борються із її наслідками та швидше переосмислюють, інтегрують травматичний досвід.

Внутрішні передумови стійкості
Стійкість є багатовимірним компонентом особистості, що вибудовується із взаємодії індивідуальних особливостей та факторів навколишнього середовища. Детермінанти резильєнтності включають біологічні, психологічні, соціо-культурні чинники, які у своїх взаємовпливах обумовлюють те, як конкретна людина зазвичай реагуватиме на стресовий досвід.Таким чином, резильєнтність може варіюватися від людини до людини, а також змінюватися із часом.
До внутрішніх чинників резильєнтності людини належать:
– Життєствердне мислення, налаштоване на активні дії за будь-яких умов (обґрунтований оптимізм, самоефективність і здатність вчитися на своїх помилках)
– Сформована узгоджена система індивідуальних цінностей
– Усвідомлення основних сенсів свого життя
– Інтернальний локус контролю (установка на “все у моїх руках” замість “все погано, бо влада/сім’я/сусід/колега…”)
– Почуття спорідненості з іншими (уміння довіряти, комунікувати, просити і отримувати підтримку від інших, поділяти погляди, взаємодіяти задля спільної цілі)
– Емоційна реактивність (чутливість та інтенсивність реакції, необхідний час для відновлення після спалаху емоції) залежить від вродженого темпераменту, а також набутого емоційного та соціального інтелектів.
– Відкритість новому досвіду та прийняття життєвих ризиків не як загрози, небезпеки чи трагедії, а як можливості краще пізнати себе та оточуючий світ з іншого ракурсу, набути нових знань і навиків, отримати поштовх для розвитку та самоактуалізації.

Зовнішні фактори стійкості особистості
Реакція людини на стрес і травму ніколи не існує окремо від контексту її взаємодії з іншими людьми, наявних у неї матеріальних, психологічних та соціальних ресурсів, перебування у конкретному релігійному, культурному, політичному, соціальному середовищі. До основних зовнішніх факторів резильєнтності належать:
– Теплі, довірливі, стабільні стосунки з сім’єю як у дитинстві, так і у періоді дорослості
– Ресурсні інтимно-особистісні стосунки з партнером/партнеркою
– Наявність друзів зі спільними цінностями, поглядами, життєвими стратегіями
– Робота, що відповідає потребам, інтересам та здібностям
– Соціальний статус та отримувані повага і визнання
– Впроваджені державою та територіальною громадою системи соціально-економічної підтримки та сприяння розвиткові
– Культуральні особливості соціуму